Дочка — до самого кінця, а син — тільки лише до вінця

Ми з чоловіком були невимовно раді появі сина в нашому житті. Лише одна бабуся відразу ж стала бажати нам народження дочки. На той момент ми не надали цьому значення …

А після цього доля повернулася до нас спиною. І дітей ми завести більше не змогли. Син виріс чесним, розумним, добрим, але бабуся все ніяк не заспокоювалася і частенько говорила "Дочка до кінця, а синок — тільки до вінця".

Ці її пророцтва і рекомендації весь час мене зачіпали. Адже я була впевнена, що вся справа у вихованні, а не в полі дитини. Якщо хлопчика ростити правильно, прищеплювати йому потрібні якості, то він не зможе забути про батьків, коли подорослішає.

Багато води утекло з тих пір. Чоловік помер, а син одружився.

На загальному раді було прийнято рішення, що молода сім’я повинна жити окремо. Я не сперечалася, тільки тоді не могла собі уявити, наскільки рідко зможу бачити свого сина.

Невістка, яка до заміжжя була доброю і лагідною, через 6 місяців налаштувала сина проти власної матері. Дійшло до того, що син майже не приїжджає, а коли дзвонить, то розмова триває не більше хвилини.
Я не знаю що робити — прикро до глибини душі. Адже вся моя життя було присвячене синові. Але ж бабуся виявилася права — син до вінця. Куди поділися і взаєморозуміння, і любов. Зараз він спілкуватися став тільки з тещею. Вони її беруть з собою на різні заходи, в гості ходять разом, ночувати залишають. А мені невтямки — як найрідніша рідний і близький людина змогла стати чужим? Напевно, я десь допустила помилку?