Про його подвиг світ дізнався лише через півстоліття, коли дружина Ніколаса випадково виявила на горищі картотеку — фотографії і імена єврейських дітей, а також дані про британських сім’ях, які взяли їх на виховання.
Уинтон знав, що потрібно якомога швидше вивезти дітей. Він розумів, що їх розставання з батьками — неминуче, розумів також і те, що більшості не буде призначено побачитися знову зі своїми сім’ями, але в той же час він був упевнений, що евакуація єдиний спосіб врятувати ціле покоління.
Спочатку він організував перепис дітей, які потребують евакуації. Всього Уинтон нарахував 900 осіб, запис вівся прямо в його готельному номері, і Вінтоном довелося заплатити чимало хабарів нацистам, які почали за ним стеження. Після він відправився до Великобританії, де знайшов прийомні сім’ї для всіх дітей. Щоб юридично оформити усиновлення, сім’я зобов’язана була внести гарантійну заставу (на випадок можливої відмови і відправлення дитини назад на батьківщину). Тим, хто не міг оплатити необхідну суму, але готовий був виховувати дітей, Уинтон допомагав матеріально.
Щоб організувати вивезення дітей, Вінтоном довелося штампувати підроблені візи, домовлятися з прикордонниками, які давали зелене світло поїздам з дітьми. Перший поїзд вирушив в рейс 14 березня 1939 року юні пасажири долали довгий шлях до Лондону, частина маршруту їм довелося плисти на човнах. До кінцевого пункту дісталося 7 поїздів, на яких були 669 дітей. Всіх їх зустріли прийомні британські сім’ї.
Трагічно склалася доля ще 230 дітей. Останній (восьмий) поїзд не встиг виїхати до окупації Польщі, кордони заблокували. Про долю цих дітей відомостей не збереглося, але відомо, що всього німці за роки війни відправили в концтабори понад 15 тисяч чеських єврейських дітей. Серед них майже напевно були і пасажири восьмого поїзда.
Доля вцілілих дітей склалася по-різному: хтось залишився жити в Англії, хтось поїхав в Ізраїль і США. Серед тих, що вижили малюків опинилися майбутні режисери, вчені, лінгвісти, лікарі, журналісти.
Коли дружина Уїнтона в 1988 році виявила картотеку, вона здогадалася про те, яку операцію вдалося провести її чоловікові, і звернулася на телебачення, щоб розшукати врятованих дітей і влаштувати справжній сюрприз своєму чоловікові-герою. Ніколас Вінтон відвідав знімальний студію в якості гостя, і під час запису програми в залі виявилися 20 осіб, які були зобов’язані йому своїм життям і висловили слова сердечної вдячності і подяки. Вже немолодий Ніколас був щиро зворушений.
Подвиг Уїнтона високо оцінили в усьому світі. На схилі свого життя він отримав безліч державних нагород в Ізраїлі, Чехії та Великобританії. Сам Уинтон не вважав себе героєм, зізнавався, що не міг вчинити інакше, розумів, що не можна відвернутися від горя цілої нації.
Нікола Уинтон прожив до 106 років, і до останнього дня був оточений увагою і турботою з боку врятованих ним дітей.